Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив вирок у справі про воєнний злочин

Обставини кримінального правопорушення полягали в тому, що 9 січня 2025 року військовослужбовець ЗС Росії В.І. на псевдо «Ярий» разом з іншими співслужбовцями ЗС Росії розстріляв двох українських військовополонених — І. К. та В. Л. Вони склали зброю, підняли руки та не чинили опору.

Російського військового В.І. визнано винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 28 ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України (воєнний злочин, що виразився у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на яких надана Верховною Радою України, що спричинило загибель людини), призначивши покарання у виді довічного позбавлення волі.

В ході судового розгляду в інтересах колишньої дружини загиблого українського військовослужбовця та його неповнолітньої дитини було заявлено цивільний позов до Російської Федерації в особі уряду РФ та обвинуваченого В.І. щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 млн. грн.

За наслідками розгляду цивільного позову судом ухвалено рішення про часткове задоволення позову, зокрема вирішено стягнути з Російської Федерації в особі уряду РФ та обвинуваченого В.І. на користь неповнолітньої дитини 50 млн. грн. Зокрема, суд вважав безпідставним задоволення цивільно-правових вимог на адресу колишньої дружини загиблого українського воїна, оскільки колишня дружина, відповідно до положень ст. 1168 ЦК України, не входить у перелік осіб, яким відшкодовується моральна шкода, завдана смертю фізичної особи. Крім того, щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд взяв до уваги емоційне потрясіння, сильне душевне хвилювання, пригнічений стан, пов’язані із втратою однієї з найбільш близьких осіб – рідного батька. При цьому, суд вважав очевидним, що оцінити таку втрату в грошовому еквіваленті в повному обсязі практично неможливо, як і повноцінно відновити пригнічений психоемоційний стан неповнолітнього сина будь-якою грошовою компенсацією. Водночас, суд виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, також взяв до уваги державну політику в частині виплати одноразової грошової допомоги сім’ям загиблих українських військовослужбовців.

Щодо визначення покарання, суд критично поставився до того, що в ході судового розгляду обвинувачений В.І. заявив про щире каяття у вчиненому, оскільки лише буквально висловлене словосполучення («щиро розкаююсь») на питання захисника, без розширеного розкриття такої обставини у вільний спосіб та усній формі, заснованого на щирому прояві, на переконання суду, не могло вказувати на ознаки відвертості та чесності такої заяви, а навпаки свідчить про намагання у штучний спосіб створити уяву у інших осіб, в тому числі суду, про співчуття щодо тих тяжких наслідків, які настали (загибель українських військовослужбовців). При цьому, з приводу призначення найсуворішого виду покарання, суд також взяв до уваги характер та надзвичайно високий ступінь суспільної небезпечності скоєного В.І. злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжким, пов’язаним з посяганням на мир, безпеку людства та міжнародний правопорядок. Крім того, порушення відповідних правил та звичаїв війни В.І., який брав активну участь у збройній агресії РФ проти України на боці держави-агресора, потягло за собою смерть декількох військовослужбовців, які на момент вчинення інкримінованих дій склали зброю, тобто беззастережно здалися, що свідчить про особливу жорстокість злочинних дій обвинуваченого В.І.

Вирок може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.