ЗВЕРНЕННЯ Ради суддів України щодо незалежності суддів від незаконного втручання з боку правоохоронних органів

Рішенням Ради суддів України від 21 червня 2013 року № 27 було затверджено Звернення Ради суддів України щодо незалежності суддів від незаконного втручання з боку правоохоронних органів.

Рада суддів України висловлює занепокоєння ситуацією, яка склалася у сфері дотримання конституційних гарантій самостійності судів, незалежності та недоторканності суддів.

Останнім часом набули системного та відвертого характеру випадки тиску на суддів, у тому числі з боку окремих працівників правоохоронних органів, і їх втручання в діяльність судів при розгляді справ та вирішенні питань про притягнення до кримінальної відповідальності суддів за дії, пов’язані зі здійсненням правосуддя.

Спостерігається тенденція, коли дії вказаних суб’єктів правоохоронної діяльності виходять за межі повноважень, наданих законом, та мають характер зловживання процесуальними правами, що полягає в намаганнях здійснювати позапроцесуальний контроль за розглядом справ судами та перевірку законності й обґрунтованості судових рішень.

Так, поширилися звернення посадових осіб правоохоронних органів, які не є учасниками судового процесу, стосовно витребування або вилучення матеріалів судових справ, надання суддями інформації у конкретних справах, перспективи їх розгляду судом, витребування пояснень суддів щодо мотивів та підстав прийняття ними процесуальних рішень, відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати, обліково-характеризуючих матеріалів стосовно суддів тощо.

Ураховуючи викладене, Рада суддів України вважає за необхідне зазначити нижченаведене.

Відповідно до пунктів 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється у Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин.

Рекомендація СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року щодо незалежності, ефективності та обов’язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.

Як зазначено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу.

Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав та свобод людини і громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Незалежність та недоторканність суддів гарантують статті 126 і 129 Конституції України, якими встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Законом України “Про судоустрій і статус суддів” (далі – Закон) визначено умови виконання професійних обов’язків суддів та правові засоби, за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних гарантій самостійності судів та незалежності суддів. Зокрема, статтею 6 Закону встановлено заборону втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповагу до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації в будь-якій формі з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду.

Статтею 47 Закону передбачено засоби забезпечення незалежності суддів, до яких належать: особливий порядок призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів, недоторканість, імунітет та незмінюваність судді; порядок здійснення судочинства, встановлений процесуальним законом, таємницю ухвалення судового рішення; заборону втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установлений законом; належне матеріальне та соціальне забезпеченням судді; функціонування органів суддівського самоврядування; визначені законом засоби забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також інші засоби їх правового захисту; право судді на відставку.

Реалізація зазначених правових гарантій здійснення правосуддя є необхідною передумовою належного виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави (статті 3, 8, 55 Конституції України).

Офіційне тлумачення вищевказаних положень Конституції України стосовно незалежності і недоторканності суддів та заборони впливу на суддів у будь-який спосіб надано Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 у справі про незалежність суддів як складову їхнього статусу.

Відповідно до частини другої статті 47 Закону суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 “Про незалежність судової влади” роз’яснено, що суддя не зобов’язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом. Крім того цією постановою рекомендовано визнавати порушенням принципів самостійності судів та незалежності суддів, зокрема, витребування від судді пояснень з питань, які підлягають чи були предметом обговорення у нарадчій кімнаті або спроби розкриття таємниці постановлення рішення в інший спосіб, витребування чи вилучення судових справ, розгляд яких не завершено, а також отримання матеріалів судових справ (копій документів, які містяться у справі, виписок з неї тощо) з порушенням встановленого законом порядку (неповноважним суб'єктом, без належного документального оформлення тощо).

Конституційний Суд України в Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 “У справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України “Про Вищу раду юстиції” встановив, що надання оцінки вчинених суддею процесуальних дій до винесення ним остаточного рішення у справі є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить Конституції України.

Рада суддів України розцінює зазначені дії окремих представників правоохоронних органів як спроби втручання у правосуддя, тиску на суд і суддів, намагання протиправно використовувати суди для відстоювання інтересів певних груп чи осіб непроцесуальним шляхом, за межами процедури оскарження судових рішень. Ці дії є проявом неповаги до судів, бажання їх дискредитувати, намаганням вчинити непроцесуальний тиск на судів та суддів, що є прямим порушенням вимог закону щодо незалежності судів та суддів. Такими діями завдається шкода не тільки авторитету судової влади у суспільстві, але й міжнародному іміджу України.

Частина п’ята статті 47 Закону зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, а також фізичних і юридичних осіб та їх об’єднання поважати незалежність судді і не посягати на неї. З огляду на це будь-які незаконні втручання або вплив на суд чи суддів, хоч би від кого вони виходили та яку мету переслідували, є неприпустимими і мають одержувати належну правову оцінку.

Законом України від 5 червня 2012 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій незалежності суддів” обмежено право органів прокуратури ініціювати розгляд питань щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності або щодо їх звільнення з посади.

Проте останнім часом відзначається зростання кількості кримінальних проваджень стосовно суддів, порушених за заявами громадян, які не згодні з ухваленими щодо них судовими рішеннями.

Згідно з положеннями статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

Притягнення судді до кримінальної відповідальності у механізмі стримувань та противаг в системі поділу влади в Україні є однією з форм контролю за діяльністю носіїв судової влади, завданням якої має бути досягнення балансу між засадами незалежності й недоторканності суддів та їх кримінальною відповідальністю у разі вчинення ними кримінально караного протиправного діяння.

Проте процедура притягнення судді до кримінальної відповідальності не може бути використана для здійснення тиску на суддю з метою прийняття ним “потрібного” судового рішення. Незгода учасника судового процесу у справі з прийнятим судовим рішенням не може бути приводом до реєстрації заяви, повідомлення про вчинене суддею кримінальне правопорушення.

Рада суддів України переконана, що ініціювання кримінального переслідування судді у згаданому контексті є способом незаконного впливу на суд. Така ситуація є загрозливою для засад демократичного устрою, забезпечення прав та свобод людини і громадянина через можливе зниження їх рівня захисту судом.

З огляду на викладене Рада суддів України закликає Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України та інших посадових осіб правоохоронних органів вжити негайних заходів щодо забезпечення конституційних гарантій незалежності судової влади, а також вирішити питання про відповідність займаним посадам тих посадових осіб, у діяннях яких мали місце факти незаконного впливу на суди і суддів.